Цікаві факти

 Цікаві факти про Панаса Мирного

Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині.  При хрещенні нарекли Афанасієм. У родині крім Панаса було ще 4 дітей – сестра Олександра, брати – Іван, Лука та Юрій. 

Працювати він почав у 14 років. Зайняв канцеляристом. Спочатку в Гадячі, потім Миргороді. Мав гарний почерк. А в ті часи службовці з гарним почерком високо цінувались. Вільний від роботи час присвячував читанню та самоосвіті, так як на навчання грошей не було. Це було його найбільшою втіхою. А ще захоплювався усною народною творчістю: збирав і записував народні пісні, приказки.

Більшу частину життя Панас Мирний жив у Полтаві. Там він купив гарний дім, належав до полтавського вищого світу.

Панас Мирний належить до тих українських класиків пера, яким вдалося водночас побудувати блискучу державну кар’єру та реалізувати себе в письменництві.

Держава належним чином оцінила працю чиновника А. Рудченка (до речі, за 40 років служби він ні з ким не конфліктував, тому не випадково і його позитивні герої відзначалися добротою і вмінням прощати): він отримує орден Станіслава ІІ ступеня, а згодом – орден Анни ІІ ступеня, а в 1914 р. – чин дійсного статського радника (чин цивільного генерала, що прирівнювався до губернаторської посади). Крім того, Панас Якович був членом Полтавської громади. Як член комісії міської Думи він брав активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.

З нагоди 66-річчя у 1915 р. А. Рудченка вшановують як високого за рангом, талановитого й сумлінного чиновника. Водночас полтавська жандармерія розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного. Через те, що А. Рудченко писав під псевдонімом і жодного разу не опублікував своє фото його особа була не відома жандармерії.

Підтримував Панас Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком.

П. Мирний знаний як дослідник і палкий агітатор української мови та перекладач (на українську) творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, О. Островського, У. Шекспіра, Г. Лонгфелло та інших. На початку ХХ ст. Панас Якович навіть уклав невеличкий українсько-російський словник, який, на жаль, так і не було опубліковано – він залишився у рукописі.

Його роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні…?” був виданий у Женеві, його нелегально переправляли через кордон, поширювати конспіративно. Тож для гімназистів і студентів вона виявилася тим цікавішою, що належала до заборонених. Роман передавали з рук у руки, він здобував популярність, – хоча за читання нелегальної літератури загрожувало виключення з навчального закладу з вовчим білетом.

Останні роки письменника затьмарені багатьма трагічними подіями: із життя на початку ХХ ст. пішов брат Іван, а згодом і мати, на війні загинув старший син Віктор, відійшли у вічність найближчі друзі й літературні побратими — М. Старицький, Б. Грінченко, І. Карпенко-Карий, М. Коцюбинський, Леся Українка.